Чи є платником екологічного податку суб'єкт господарювання, який має дозвіл на розміщення відходів та укладений договір на їх утилізацію, але на кінець звітного періоду такі відходи не були передані на утилізацію?Розділ: Новини

Суб'єкт господарювання, який має дозвіл на розміщення відходів, укладений договір на їх видалення чи утилізацію, однак на кінець звітного періоду (кварталу) не передає такі відходи на видалення чи утилізацію, то він не є платником екологічного податку за умови, що такий договір укладено з підприємством, яке має дозвільні документи на поводження з відходами, що передаються йому на утилізацію чи постійне перебування або захоронення у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, відповідно до встановлених в договорі термінів.

Разом з тим, суб'єкт господарювання, який має дозвіл на розміщення відходів, а також укладений договір на видалення чи утилізацію відходів, інших ніж визначено дозволом, то такий суб'єкт господарювання є платником екологічного податку в частині відходів, які не визначені договором.

Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 ПКУ платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

Об'єктом та базою оподаткування екологічного податку, що справляється за розміщення відходів, є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання (підпункт 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 ПКУ).

Суб'єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об'єктах) виключно відходи як вторинну сировину, не є платниками податку за розміщення відходів (пункт 240.5 статті 240 ПКУ).

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України від 05 березня 1998 року № 187/98-ВР "Про відходи" відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Розміщення відходів – постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (підпункт 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

При цьому "відведені місця чи об'єкти" – це місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (абзац шістнадцятий статті 1 Закону № 187).

Суб'єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об'єкт поводження з небезпечними відходами, зобов'язаний мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб'єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб'єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами) (абзац шостий частини третьої статті 34 Закону № 198).

Відходи є об'єктом права власності. Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законом (стаття 8 Закону № 187).