Лист ГУ ДФС у Запорізькій області від 07.11.2016 №3823/10/08-01-12-03-10

Про надання відповіді

Головне управління ДФС у Запорізькій області розглянувши лист «….» щодо оподаткування єдиним податком повідомляє наступне.

1. Чи є обмеження щодо придбання телекомунікаційного обладнання або програмного забезпечення у юридичних або фізичних осіб Російської Федерації?

2. Чи може «…….» - резидент України, яке є платником єдиного податку за ставкою 5%, оплатити вартість телекомунікаційного обладнання або програмного забезпечення в валюті продавця за допомогою карти ключа з свого розрахункового рахунку через Інтернет-еквайринг в розмірі приблизно 1000 USD?

3. Чи передбачені додаткові податки або збори, крім сплати 5%, за придбання телекомунікаційного обладнання або програмного забезпечення у зазначені вище спосіб?

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи Державної фіскальної служби України здійснюють свою діяльність в межах функцій, визначених статтею 19¹ Податкового кодексу України (далі - Кодекс), зокрема надають консультації відповідно до Кодексу, законодавства з питань сплати єдиного внеску та інформаційно-довідкові послуги з питань оподаткування й іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Вищезазначені питання не містять конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, практичне використання якої є ускладненим та потребує роз’яснення з боку Державної фіскальної служби.

Поряд з цим, зазначаємо, що відносини між суб’єктами господарювання регулюються Господарським кодексом України від 16.01.2003 №436-IV (із змінами і доповненнями), Цивільним кодексом України від 16.01.2003 №435-IV (із змінами і доповненнями).
Зокрема, згідно статті 626 Цивільного кодексу України відносини між суб’єктами господарювання регулюються договорами, які є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 ст. 627 ЦКУ визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з цим повідомляємо, що з питання оплати вартості покупки за допомогою карти ключа з розрахункового рахунку покупця через Інтернет-еквайринг доцільно звернутись до будь-якого уповноваженого банку або іншої уповноваженої фінансової установи.
З питання пропуску та оподаткування товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, а також обмежень щодо придбання товару у суб’єктів господарювання Російської Федерації доцільно звернутись до Запорізької митниці ДФС.

3. Які документи необхідно скласти, підписати або отримати для відображення такого придбання товару в бухгалтерському обліку на підприємстві?

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (із змінами і доповненнями).

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №375, Мінфін є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику, зокрема, у сфері бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином, з питання правомірності відображення в бухгалтерському обліку витрат на придбання товару доцільно звертатися до Міністерства фінансів України.

Крім того, звертаємо увагу, що товариство перебуває на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку за ставкою 5% від суми доходу (стаття 292 Кодексу), тобто витрати підприємства при визначенні бази оподаткування не враховуються.

5. Яким чином буде проведено обмін валюти за такою формою оплати вартості товару та чи є необхідність подавати звітність про валютні цінності?

Відповідно до ст. 1 розд. I Закону України від 16.04.1991 №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі – Закон №959) зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

При цьому іноземні суб’єкти господарської діяльності – суб’єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Ознаками зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, є:

– за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, тобто діяльністю суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України);

– ця діяльність побудована на відносинах між суб’єктами господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав.
Правовою формою реалізації зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоекономічний договір (контракт).

Зовнішньоекономічний договір (контракт), згідно з ст. 1 Закону №959, – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом (ч. 2 ст. 6 Закону №959).

Отже, якщо взаємовідносини між суб’єктами господарської діяльності України і нерезидентами за своєю сутністю є господарською діяльністю та оформлені зовнішньоекономічним договором, то такі відносини підпадають під валютний контроль.

Розрахунки в іноземній валюті внаслідок здійснення експортно-імпортних операцій та відлік законодавчо встановленого строку таких розрахунків регулюється Законом України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (зі змінами та доповненнями, далі – Закон №185).

Згідно статті 2 Закону №185 імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

З метою врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України Постановою НБУ від 14.09.2016 №386 установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону №185 здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.

Одним з нормативно-правових актів валютного законодавства в України є Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (надалі Декрет №15-93).

Декретом №15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, банків та інших фінансових установ у сфері регулювання валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Так, відповідно до п. 1 ст. 9 вищезазначеного Декрету валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Нацбанку України, який встановлює порядок і терміни декларування. Фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України, здійснює також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 3 ст. 13 Декрету).

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (зі змінами та доповненнями) встановлена обов’язковість щоквартального декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Пунктом 2 наказу Міністерства фінансів України від 25.12.1995 №207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» встановлено, що декларування валютних цінностей, доходів та майна, здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за наведеною формою в регіональних відділеннях Національного банку України та в державних податкових інспекціях за місцем знаходження суб’єктами підприємницької діяльності.

При визначенні поняття майна слід керуватися ст. 139 Господарського кодексу, згідно з якою майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в їхній діяльності та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Звертаємо увагу, що листи ГУ ДФС у Запорізькій області не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм.

В.о. начальника                                                        О.П.Фоменко