1.1. Викривач за міжнародним законодавством

Необхідність законодавчого врегулювання інституту захисту осіб, які повідомляють про корупцію, на міжнародному рівні вперше відображено у
ст. 22 Кримінальної та ст. 9 Цивільної конвенцій Ради Європи про боротьбу з корупцією.

У ст. 33 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції передбачено, що кожна держава-учасниця розглядає можливість включення до своєї внутрішньої правової системи належних заходів для забезпечення захисту будь-яких осіб, які добросовісно й на обґрунтованих підставах повідомляють компетентним органам про будь-які факти, пов’язані зі злочинами, передбаченими зазначеною Конвенцією, від будь-якого несправедливого поводження.

Кримінальна та Цивільна конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, а також Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції ратифіковані Україною і є частиною національного законодавства України.

У 2019 році Європейський Парламент спільно з Радою Європейського Союзу схвалив Директиву.

Директива не є частиною національного законодавства України, однак як кандидат на членство в Європейський Союз Україна має орієнтуватись на європейське законодавство.

У ст. 4 Директиви визначаються особи, до яких вона застосовується, зокрема це:

1) особи, які працюють у приватному чи державному секторі та отримали інформацію про порушення в рамках трудової діяльності, включаючи:

- осіб, які мають статус працівника у значенні Статті 45(1) Договору про функціонування Європейського Союзу, в тому числі – державних службовців;

- осіб, які мають статус самозайнятої особи у значенні Статті 49 Договору про функціонування Європейського Союзу;

- акціонерів та осіб, які належать до адміністративного, управлінського чи наглядового органу підприємства, в тому числі – членів без виконавчих повноважень, а також волонтерів та тренерів, як на оплатній, так і на безоплатній основі;

- будь-яких осіб, які працюють під наглядом та управлінням підрядників, субпідрядників та постачальників;

2) особи, якщо вони повідомляють чи розкривають інформацію про порушення, яку вони отримали у трудових відносинах, які з того часу припинилися;

3) особи, які ще не вступили в трудові відносини, якщо інформацію про порушення було отримано в процесі прийняття на роботу чи інших перемовин, що передують укладенню договору (контракту).

Згідно зі ст. 5 Директиви особа, яка повідомляє про порушення – це фізична особа, яка повідомляє чи публічно розкриває інформацію про порушення, отриману в рамках виконання нею діяльності, що пов’язана з роботою.

1.2. Нормативне визначення викривача у законодавстві України

Відповідно до абз. 20 ч. 1 ст. 1 Закону викривач – це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Згідно з п. 162 ч. 1 ст. 3 КПК України викривач – це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування.

Таким чином, викривачем може бути особа, яка повідомила про:

1) корупційні та пов’язані з корупцією кримінальні правопорушення, визначені у примітці ст. 45 КК України;

2) пов’язані з корупцією адміністративні правопорушення, визначені
главою 13-А КУпАП;

3) будь-які інші порушення Закону.